Міф про Помону і Вертумна, римська міфологія

Вертумн - римський бог змін та метаморфоз, який насамперед відповідав за зміну пір року та за трансформацію рослин від цвітіння до плодоношення, а також за розведення садів та городів. Мав здібність змінювати свій зовнішній вигляд.

Помона - прекрасна німфа, що спеціалізувалася на вирощувані та догляді за фруктовими деревами, була захисницею плідної щедрості і втілювала саму суть цвітіння фруктових дерев. Зображувалась вона зазвичай із соковитими плодами або з рогом достатку у руках.

Помона переслідувалася багатьма богами і шанувальниками через її надзвичайну красу. Але вона ігнорувала їх всіх, залишаючись відданою лише своїй роботі, а саме - догляду за садом, до якого нікого не допускала.

Вертумн теж шалено закохався у німфу, але ніяк не міг добитися її прихильності. Він вдавався до чисельних хитрощів і перевтілень, стаючи то виноградником, то рибалкою, то солдатом. Зрештою, він прийшов до неї у образі старої жінки, та почав за допомогою прикладів та легенд доносити до неї думку про одруження.

"Стара" звернула увагу Помони на виноградну лозу, оповиту навколо стовбура дерева, та підкреслила, що, якби виноград був на самоті, то не мав би на кого спертися і повитися. Не міг би вирости і дати такі прекрасні і соковиті плоди, а залишався б лежати на землі в цілковитій самотності. Тому важливо мати підтримку і когось надійного поруч із собою, кому можна довіряти і на кого можна завжди покластися.

Далі "стара" почала дорікати Помоні за те, що дівчина працює сама і не бажає виходити заміж. Не бере приклад з цієї прекрасної виноградної лози, котру сама ж і доглядає. "Стара" почала нагадувати про чисельних шанувальників Помони і про те, що серед них є молодий і красивий бог, котрий нестямно кохає її, і, на відміну від інших, не піде потім мандрувати світом, не буде зраджувати і залишатиметься завжди вірним. Бо його серце належить тільки одній жінці у цілому світі, і ця прекрасна жінка - Помона.

Далі Вертумн у вигляді старої почав розповідати наступну легенду. Одну вельможну пані, Анаксерету, безтямно покохав юнак Іфіс, що був менш знатного походження. І хоч розум стверджував, що це кохання нездійсненне, та серце не дозволяло її забути. Хлопець намагався різними способами досягти її прихильності. Надсилав пристрасні листи, намагався наблизитись через її слуг, осипав її подарунками, і, зрештою, прийшов до неї в сльозах і почав просити милості. Але дівчина завжди жорстоко відштовхувала його. Окрім цього, вона злісно ображала та насміхалася з юнака.

Остогидло Іфісу життя, де не було взаємного кохання. І вирішив він закінчити його, але так, щоб сама Анаксерета стала свідком, тож зробив це в її покоях, у коханої на очах. Мати Іфіса гірко оплакувала сина, котрого виростила без батька. Похоронна процесія попрямувала через усе місто. Анаксерета захотіла подивитися на неї з вікна. І тільки-но вона побачила тіло юнака, як перетворилася на кам’яну статую. Ця статуя й досі стоїть на Кіпрі.

"Стара" закінчила свої розповіді, а потім попросила не забувати цей приклад з виноградом і сумну історію про нерозділене кохання. Відкинути свою гордість і поєднатися з тим, хто її кохає.

І додала, що якщо зробить це, то ніякий весняний мороз не чіпатиме зав’язі плодів і жоден стрімкий вітер не зірве квіту в її саду. Далі бог скинув з себе лахміття старої і повстав перед Помоною в своєму справжньому та оголеному вигляді. Зрозуміла німфа, яким мудрим виявився Вертумн, як сильно кохає її та побачила, яким гарним він був в додаток. І нарешті і в її грудях зародилося кохання, а їх серця забилися в унісон.

Закохані побралися і жили щасливо. Піклувалися деревами в саду Вертумна і це був самий прекрасний і дивовижний сад у всьому світі. А вони, як пара, разом зі своїм садом, з кожним роком ставали все красивіші й красивіші.