Перун - язичницький бог слов’ян, володар неба, повелитель блискавок та грому

Перун - язичницький бог слов’ян, володар неба, повелитель блискавок та грому. Пізніше став ще й богом родючості, військової справи і покровителем князів. За часів правління Ігоря, Святослава і Володимира вважався Верховним богом усієї Київської Русі.

Подібними до Перуна у інших народів були Зевс, Тор, Юпітер та індійський Індра. Очільництво Перуна над військовими справами також ставить його поруч із Марсом і кельтським Таранісом. Окрім цього, його ще описують як опікуна і дарувальника вогню, наряду з обробкою заліза. За однією з версій він перейняв це від Сварога, що трохи нагадує міф про грецького Гефеста. Але не це найдивніше. Вважають, що він мав декілька сезонних іпостасей, серед яких - весняний бог Ярило.

За однією з легенд, Перуна з каменю створив Білобог. Зображували ж бога грому та блискавки срібночубим, золотовусим, зі стрілами (блискавками) та сокирами, рідше - з золотим луком, верхи на коні чи колісниці. Від зв’язку з вогнем він перейняв червоний колір, а з ним - і образи півня, тільця, вепра та калини.

Ідол Перуна в літописах та записах іноземних мандрівників часто описується або як оголений чоловік з вусами, що в руках тримає щит, жезл чи спис, а також стріли та кресало, або як велет у сорочці, що, стоячи, впирає руки в боки.

Мав Перун і свого первісного ворога - бога Велеса, котрий в казках зображувався чортом, дияволом та у вигляді різного роду змій. Нечисть ховається від нього послідовно в деревах, каменях, людях, тваринах і, на завершення, у воді. Битва відбувається під час дощу з блискавками. Тому заборонялося під час грози ховатися під деревами або знаходитись в воді. Перун міг поцілити в нечисть, а разом з цим і в людину. Найцікавіше - заборонялося тушити дерево чи будівлю, котра зайнялася від влучання блискавки, щоб зло всередині не змогло уціліти.

Є й альтернативна версія, що розповсюджується в інших регіонах. Чорнобог та Мара насилають злі сили у вигляді дивів та бісів. Вони намагаються замурувати і заморозити воду і не дати їй впасти на землю, спричиняючи посуху. Перун бореться з ними, роз'їжджаючи на колісниці, запряженій дев'ятьма крилатими кіньми, розбиває зледенілі хмари молотом і від цього виникає гроза. А коли перемагає, то вивільняє воду і йде дощ. Також вважали, що він мав дев’ятеро синів. Троє допомагали розбивати хмари, троє творили грім, а решта керували колісницею.

В міфах же Перун змальовується як змієборець та богатир, і, вірогідно, являється прототипом Іллі Змієборця або Добрині. А зло, з яким він бореться, - прототипом Тугарина Змія та інших подібних персонажів.

Спечений від удару блискавки пісок або місце (фульгурит), вважали залишками Перунових стріл. З них робили обереги і вірили, що ті зберігають в собі частку сили Перуна, називали їх “божі палички” та клали в різні місця для захисту від блискавок: під стріху будинку та навіть в колиску до немовлят. Також натирали ними різні частини тіла для лікування хвороб як у людей, так і у тварин.

Інший Перунів атрибут, сокиру, так само, як і “стріли”, розставляли у вигляді оберегів під ліжко, на поріг хліва, на поле від граду тощо. Це мало захистити, окрім стихійних лих, від нечистої сили та хвороб.

На свято Перуна приносили богу в жертву барана чи бика. Вважали, що в цей день нечисть перетворюється в змій, тому на них полювали і забивали палицями. Заборонялося голосно розмовляти чи кричати, щоб нечисть не потрапила через рот в тіло людини.

Деякі українці і білоруси взагалі святкували Перунів день щотижня в четвер. Молодь сходилась до води або капищ, розводили багаття, співали та танцювали навколо нього. Наймолодшу і найвродливішу дівчину дошлюбного віку одягали в багряницю та клали на голову вінок. Її називали розпорядницею свята і Дівою вогню. Дівчина отримувала чашу з свяченою водою. Воду набирали з дев’яти криниць Перунового лісу, а потім Діва вогню кропила нею вірян і очищала від гріхів.

В травні ця дівчина ставала Додолою, або “нареченою Перуна”, та мала випросити в нього дощ. В деяких регіонах її називали Перепуною. Натовп, танцюючи, проходив через усе село. Дівчина мала бути одягненою тільки в квіти та траву. Господині кожного двору обливали її водою. Додола символізувала землю, яку віддавали червоному Перуну. Далі біля капища їй вручали ритуальну весільну каблучку. А восени на святі Тура, вона могла вибрати собі нареченим юнака, що виграв на змаганнях.

В одному з міфів Перун рятує викрадену наречену і перемагає Змія, після чого йде дощ. Схоже, звідси і виник ритуал виклику дощу за допомогою обливання молодої дівчини водою.

В центрі обрядів на честь Перуна постійно фігурує дерево дуб. Біля нього танцювали, співали та приносили жертви. Також під час ритуалів і свят люди тримали в руках дубові гілки чи палки. Дубові ідоли Перуна розміщували на пагорбах і височинах. Часто такі місця і навколишні поселення носили назви на його честь. Найвідоміший дуб, присвячений богу грози, ріс на острові Хортиця і називався священним дубом Перуна. В середині VIII ст. він затонув, а у 1975 році нібито був знайдений, але доцільно невідомо, чи то саме те дерево. Ще Перуна пов’язували з калиною, любистком, папороттю, вовкобієм та чортополохом.

Під час укладання угод із сусідами і між собою, українські князі та воєводи клялися іменем Перуна. Також, коли вирушали у дорогу, казали “Йду на дев’ять днів” чи інший проміжок часу (тижнів, місяців то що). Вважалося, що дев’ять - це число Перуна. І це мало принести в мандрівці успіх.

В 988 році за наказом князя Володимира було прийнято християнство, а всі капища Перуна та інших богів знищені. В Дніпро скинули усіх ідолів і заборонили людям їх боготворити. Ритуальний та священний дуб Перуна спиляли і теж викинули у Дніпро. Так скінчилось поклоніння цьому надзвичайно цікавому і різноманітному слов’янському богу. Але його свята та й він сам досі згадуються і проводяться. От тільки називають їх тепер зовсім по іншому…