Міф про Ойсіна у Тір на нОг — ірландська легенда про любов, час і втрати
- Головна
- >
- Кельтська міфологія
- >
- Кельтські міфи та легенди
- >
- Міф про Ойсіна у Тір на нОг
Це історія, де три роки — це триста років. Наприкінці ви дізнаєтесь, що сталося з легендою...
Міф про Ойсіна у Тір на нОг
Міф про Ойсіна у Тір на нОг — одна з найвідоміших ірландських казок, яка належить до Фіанського циклу (VIII–XII ст.). Найповніший текст міститься в Acallam na Senórach та в середньовічних поетичних збірках. Це історія воїна Фіанів, який потрапляє до країни вічної молодості, але не лишається там і знову повертається додому.
Міф про Ойсіна у Тір на нОгОйсін — син Фіонна
Ойсін (маленький олень) — син легендарного ватажка Фіона мак Кумайль, голови Фіанів, римської варти Ірландії. Народився він у казковому контексті — під час полювання, коли його батько переслідував чарівну олениху, спіймав але не вбив. Далі коли привів її на свою територію, олениха перетворилася в дівчину і вони покохали один одного. Але через рік коли вона завагітніла, чаклун який прокляв її минулого разу знайшов її і знов наклав прокляття. Вона втікла в ліс, а через деякий час мисливці знайшли в лісі немовля в якому Фіон одразу впізнав свого сина та назвав Ойсін. Це підкреслює його походження від іншого світу — він був і воїном, і поетом, зіткнувшись із чарами з самого дитинства.
Як виріс – став одним із найвидатніших героїв свого роду. Його ім’я сплітається з міфами, піснями і давньою поезією, як символ єднання сили та поетичності .
Ойсін (маленький олень)Зустріч із Ніа́вн
Одного дня, коли Фіанни полювали біля озера Леха іншого ранку, на них виїхала дівчина на білому коні — Ніавн Чінн-Оір (Ніавн Золотоголова). Вона попросила Ойсіна піти з нею до Тір на нОг, Країни вічної молодості. Казали, що вона — донька Морського бога Мананнана мак Ліра.
Ойсін закохався в неї з першого погляду. Він погодився поїхати разом із Ніавн і пообіцяв друзям, що незабаром повернеться. Та вже за мить чарівний білий кінь, здатний скакати по морських хвилях, поніс їх обох через океан до Тір на нОг — Країни вічної юності.
Зустріч із Ніа́внУ Тір на нОг
У Тір на нОг панує вічна весна: ніхто не старіє, хвороби не чіпають, печалі не турбують. Там живуть Тюата Де Даннан (давні боги Ірландії), вони поети, музиканти, святкують і веселяться.
Ойсін провів там "три роки" — за його відчуттями. Але його почало тягнути додому. Він сумував за батьком, за друзями. Як зажадав повернення, Ніавн дала йому коня Ембарр, але застерегла:
"Ніколи не ступай на землю Ірландії — інакше не вернешся." .
У Тір на нОгПовернення і шалені зміни
Ойсін вирушив. Знову перетнув океан — в дорозі не старів, не втомлювався. Коли прискакав на ірландську землю, помітив: рідний край зовсім інший. Його батька і Фіанн вже ніхто не знав — про них ходили лише легенди.
На зворотному шляху Ойсін побачив кількох чоловіків, які марно намагалися зрушити з місця величезний камінь. Він вирішив допомогти. Не злізаючи з коня, нахилився, щоб підняти каменюку — та вуздечка обірвалась, і він упав на землю. У ту ж мить усе змінилось: його тіло зігнулося під вагою трьохсот років, волосся посивіло, руки зів’яли — вік, від якого його так довго оберігала чарівна країна, нарешті наздогнав його.
Повернення і шалені зміниЗавершення і зустріч зі Святим Патриком
Ембарр в той момент зник, знову повернувшись до Тір на нОг. Ойсіна лишили старим, без імені і незнайомцем. Він не міг вже повернутись. У деяких версіях його знайшов Святий Патрик і навчив християнським молитвам. Але врешті, він помер, згас, як старе полум’я, залишивши по собі розповідь про красу, любов і трагедію часу.
Завершення і зустріч зі Святим ПатрикомВисновок
Легенда про Ойсіна — це історія про втечу від часу, але не про перемогу над ним. Вона демонструє, що навіть у світі без старіння та болю відчуваєш біль розлуки. Стародавні ірландці передавали цей міф як приклад вірності, любові, совісті, але й як попередження — не жертвуй корінням заради мрії.
Ця казка збереглася в усній традиції, дописана в Acallam na Senórach, Книзі Лейнстера і поезії XVII—XVIII століть. Пізніша романтична інтерпретація Ятса дала легенді нове життя. А сьогодні розповідають як казку про втрачений час—щоб нагадати: коріння — найцінніше.