Ахіл — безстрашний герой Троянської війни та його ахіллесова п’ята
- Головна
- >
- Грецька міфологія
- >
- Грецькі герої та персонажі
- >
- Ахіл
Його прославила війна, але вбила слабкість, про яку знав лише один смертний... Дізнаєшся наприкінці.
Ахіл — напівбог, син морської богині Фетіди та смертного царя Пелея. Його вважають найсильнішим серед героїв Троянської війни. Його ім’я стало синонімом величі, гніву та фатальної вразливості. Війна не могла тривати без нього — але вона й знищила його.

Народження та пророцтво
За словами Псевдо-Аполлодора і Гігіна, шлюб Фетіди й Пелея був влаштований самими богами. Перед цим Фетідою зацікавився сам Зевс, але як тільки було виголошено пророцтво, що її син перевершить батька, Олімпійці поспішили віддати її смертному.
Коли Ахіл народився, його мати бажала зробити його безсмертним. У пізніх джерелах, зокрема в Гігіна, йдеться про те, що вона тримала немовля над вогнем, щоби випалити смертне тіло, або ж — занурила в річку Стікс, тримаючи за п’яту. Саме ця частина лишилася вразливою.
Це — легендарне походження виразу «ахіллесова п’ята».

Навчання та юність
Ахіла виховували не лише царі, а й кентавр Хірон — мудрий наставник героїв. Хірон навчив його стрільбі з лука, медицині, музиці, фехтуванню, полюванню. Цей сюжет згадується в Аполлонія Родоського.
Ахіл ще змалку виявляв запальний характер. Він був швидкий, сильний і не визнавав авторитетів. Його слава як непереможного воїна поширювалася ще до того, як він ступив на поле битви.
Коли ж настала Троянська війна — його доля наблизилась до вирішального вибору.

Доля і приховування
Фетіда знала, що її син помре, якщо вирушить під Трою. Вона намагалась приховати його на острові Скірос, серед дочок царя Лікомеда, вбраного у жіночий одяг. Але Одіссей, за одним із варіантів у Бібліотеці Аполлодора, хитрістю виявив героя: він запропонував дари — прикраси і зброю. Ахіл, побачивши меч, зреагував як воїн — і був викритий.
Тоді Фетіда не змогла більше захищати його — і він вирушив на війну. Смертельну.

Початок Троянської війни
Ахіл прибув із мірмідонцями, воїнами, якими командував. Його корабель вів Патрокл — друг, зброєносець та надійний союзник.
У Іліаді Гомера він спочатку показує себе як незамінний. Але найголовнішим моментом є його гнів. Цей гнів стає рушієм всього епосу.

Гнів Ахіла
У перших рядках Іліади Гомер просить музу оспівати «гнів Ахілла, згубний…». Причина — конфлікт із Агамемноном, царем-ватажком ахейців. Той забрав у Ахіла полонянку Брисеїду. У гніві Ахіл відмовляється воювати.
І що сталося? Ахейці почали програвати. Саме тоді видно, наскільки вирішальним був Ахіл.
Коли його друг Патрокл загинув, убитий Гектором, Ахіл повернувся на поле бою. Але він уже не просто герой — він мстивець, втілення смерті.

Помста і вбивство Гектора
Ахіл повернувся у битву, озброєний новим обладунком, створеним Гефестом. Він знав, що йде на смерть, але для нього це вже не мало значення.
Він переслідує Гектора, вбивцю Патрокла. Сцена погоні й поєдинку — одна з найнапруженіших у всій Іліаді. Ахіл убиває Гектора, прив’язує його тіло до колісниці й тричі волочить довкола мурів Трої.
Але згодом він показує людяність: приймає батька Гектора — Пріама, що просить видати тіло сина. У цьому акті — найбільше моральне очищення Ахіла. Він — не лише воїн. Він — людина.

Смерть Ахіла
Гомер у Іліаді не описує смерть Ахіла — його епос закінчується до того. Але пізніші джерела, зокрема Кіпрський епос, Квінт Смирнський та Аполлодор, розповідають про смерть героя.
Ахіл загинув від стріли Паріса, скерованої богом Аполлоном. Вона влучила в його єдине вразливе місце — п’яту.
Його тіло було врятоване Одіссеєм і Аяксом і повернене до грецького табору. Зевс дозволив душі Ахіла відпочивати на Островах Блаженних.

Ахіллесова п’ята
Ахіл — герой з надлюдською силою, але людською долею. Його ім’я — символ гніву, слави, величі й смертності. У Іліаді він одночасно герой і жертва, захисник і руйнівник. Його головні атрибути: спис Пелея, обладунок Гефеста, шолом з кінським волосом, швидкість, неминучий гнів.
Його образ залишився в мистецтві, філософії, поезії. Сьогодні “ахіллесова п’ята” — це не просто вислів, а символ людської уразливості навіть у найсильніших.