Медуза Горгона: монстр, жертва чи героїня грецького міфу?

Що спільного між Афіною, Посейдоном і обезголовленою істотою, яка не втратила сили навіть після смерті?

Медуза Горгона — одна з трьох сестер-Горгон у давньогрецькій міфології, донька морських божеств Форкія та Кето. На відміну від своїх безсмертних сестер, вона була смертною. Її слава — водночас і прокляття: одним лише поглядом вона могла перетворити живу істоту на камінь. Її голова стала зброєю героя Персея.

З морських глибин — до краю світу!

Медуза народилася в родині морських чудовиськ — Форкія й Кето, божеств доолімпійського покоління. Її сестри — Стено й Евріала — також належали до Горгон. За «Теогонією» Гесіода, усі троє були «жахливими» істотами, які мешкали далеко на Заході, біля самого краю світу, «за Океаном», де панує вічна ніч і тиша. Та саме смертність Медузи зробила її винятковою серед сестер.

Ця риса стала ключовою у її подальшій долі: її можна було вбити. І це зробив Персей. Але перш ніж дійти до фіналу — зрозуміймо, як вона стала тією істотою, яку ми знаємо.

Прекрасна смертна — до прокляття

Не всі джерела описують Медузу як потвору від самого початку. У пізнішій версії міфу, викладеній римським поетом Овідієм у «Метаморфозах», Медуза спочатку була напрочуд вродливою жінкою. Її краса захоплювала всіх, особливо її розкішне волосся. Але саме краса обернулася її трагедією.

У храмі Афіни Посейдон зґвалтував Медузу. Це був не лише акт насильства над смертною — це було святотатство, адже сталося в святилищі. Афіна, обурена не стільки вчинком Посейдона, скільки поруганням свого храму, покарала Медузу. Вона перетворила її волосся на змій, а погляд — на зброю, що скам’янює все живе. Відтоді Медуза була приречена на самотність і вигнання.

Самотність чудовиська: хто вона — монстр чи жертва?

Спотворена й проклята, Медуза оселилася разом із сестрами в далекій Гіпербореї або Лівійській пустелі (залежно від джерел). У творах Гесіода та Піндара Горгони мають бронзові руки, золоті крила й ікла, як у кабанів. Вони охороняли свою територію, жили відлюдно й були непереможними.

Медуза не шукала битв — вона жила у самотній ізоляції. Але кожен, хто наважувався наблизитися, прирікав себе на загибель. Герої, воїни, подорожні — всі ставали каменем. Чи можна її звинувачувати? Чи не зробили її монстром — проти її волі?

Герой проти прокляття: Персей

Коли цар Полідект дав Персеєві неможливе завдання — принести голову Горгони — на допомогу хлопцеві прийшли самі боги. Афіна й Гермес надали йому чарівні сандалії (що дозволяли літати), сумку для голови, шолом-невидимку і блискучий щит.

Персей не дивився на Медузу напряму. Він наблизився вночі, коли Горгони спали, й скориставшись відображенням у щиті, обезголовив її. У ту мить з її тіла народилися Пегас і Хрісаор — діти Посейдона, зачаті в момент наруги. Вони з’явилися на світ лише після її смерті.

Голова, яка жила після смерті

І тут — найцікавіше. Голова Медузи не втратила сили після смерті. Навпаки — стала ще могутнішою. Персей використовував її як зброю: обертав ворогів на камінь, врятував матір та покарав Полідекта.

За однією з версій, він подарував голову Афіні, яка вмонтувала її в свій егід — священний щит або обладунок. Так Медуза, жінка, що стала монстром, залишилася назавжди частиною божественної сили.

Медуза — одна з найсуперечливіших фігур грецької міфології. У ранніх джерелах — безжальний монстр. У пізніших — трагічна жертва. Її голова зі зміями стала символом страху, захисту та сили. У «Теогонії» Гесіода її роль коротка, але фатальна. У Овідія — глибоко емоційна й драматична.

Сьогодні її образ — частина мистецтва, моди, філософії, логотипів. Але ким вона була насправді? Монстром? Чи жінкою, якій не залишили вибору?